Еталоном лікаря є Професіонал, у якому гармонійно поєднуються людяність і порядність з відчуттям обов’язку та великим бажанням рятувати людські життя
Хороший лікар – завжди вічний студент: інтерв’ю з кращим кардіологом Тернопільщини Василем Пришляком
Пришляк Василь Дмитрович
, лікар-кардіолог, доцент кафедри терапії Тернопільського державного медичного університету ім. У.Я.Горбачевського, консультант університетського консультативно-лікувального центру, кардіолог медичного центру «Медівіт», Відмінник охорони здоров’я, Заслужений лікар України, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року в номінації «Медик Регіону»
Василю Дмитровичу, розкажіть, як розпочалася Ваша історія. Що стало поштовхом до вибору медицини як основної справи життя?
Ще з дитинства жевріє у моїй пам’яті випадок, який і послужив плацдармом мого професійного становлення. Якось напередодні війни повіз батько сусідку до лікарні в обласний центр. Мене взяв з собою, аби я приглядав за кіньми. Дорога була не близька (25 км), а липневе сонце не на жарт припікало. Хвора стогнала, а піт гадом стікав з її обличчя. Ледь живою ми її довезли до шпиталю. Лікар хвору оглянув, взявши за візит 10 злотих, і сказав моєму батьку, що хвороба – тяжка, невиліковна, тому потрібно готуватися до гіршого. Попри страшний діагноз, з Божої волі хвора одужала, проживши ще 30 років і похоронивши як свого чоловіка, так і мого батька. Після цього я для себе постановив: стану лікарем і надаватиму значно якісніші медичні консультації. Для мене, медицина – це дар Божий, мистецтво лікувати людей.
Освоювали ази медичної справи одразу після закінчення школи?
Так. Закінчив школу з срібною медаллю. Далі було військово-медичне училище першого розряду, а згодом і служба в армії. Служив старшим фельдшером, разом з цим начальником аптеки прикордонної застави та старшим операційним фельдшером польового шпиталю. Навчання у Тернопільському медичному інституті закінчив у 1963 році з відзнакою та рекомендацією на наукову роботу до медичного інституту. Далі – період навчання в клінічній ординатурі, захист кандидатської дисертації та робота на терапевтичних кафедрах на посадах асистента та доцента. Паралельно удосконалював лікарський фах: курси у Москві з електрокардіографії, клінічної фармакології 1978 року, цикли удосконалення протягом 1982-1985 років. Здобув вищі лікарські категорії з терапії і кардіології.
Як обрали собі спеціалізацію?
Легкого хліба я не шукав. Знав, що серед розділів внутрішньої медицини кардіологія була найважчою. Поставивши собі чітку ціль, розпочав інтенсивне вивчення електрокардіографії та клінічної фармакології, про що я вже зазначав, а також удосконалення на циклах з «Кардіології». Після закінчення клінічної ординатури та захисту дисертації працював асистентом, згодом доцентом на терапевтичних кафедрах. Викладацька робота стала значним стимулом у вдосконаленні моєї професійної майстерності.
Чи існує у Вас, як кращого лікаря Тернопільщини, професійний девіз?
Маю сказати, що існує. Девіз моєї повсякденної діяльності полягає у щоденному служінні хворій людині та сумлінному виконанню клятви Гіппократа. Вважаю, що лікарів-пенсіонерів не буває. Лікар працює доти, допоки збережена його професійна майстерність та здатність виконувати покладені на нього професійні обов’язки.
Як вважаєте, Ви є прикладом здоров’я та здорового способу життя? І чому?
Вважаю, що так.
Я веду здоровий спосіб життя: не палю, алкоголь вживаю дуже рідко, слідкую за масою тіла. Регулярно виконую ранкову гімнастику. Тривалий час ходив на роботу пішки (біля 4-х кілометрів) та працював на дачі. Основи здорового способу життя, закладені ще в армії та військовому училищі, стали для мене життєвою потребою.
А яким чином Ви, як лікар-кардіолог, пропагуєте необхідність вести здоровий спосіб життя?
Щорічно в обласній, міській та університетській газетах я публікую по 3-4 статті для краян та лікарів. Ось назви кількох із них: «Гіпертонічна хвороба», «Кардіологічний синдром молодих підприємців», «Втрата часу – втрата здоров’я», «Село та медицина», «Чого тобі хочеться серце?», «Невідкладна самодопомога», «Життя під тиском», «Десятий фактор ризику серцево-судинних захворювань», «Сімейна медицина – реальність та перспектива», «Ожиріння – проблема глобальна», «Нейроциркуляторна дистонія», «Постарайся бути здоровим», «Дві години рятують життя», тощо. Також я регулярно виступаю на ефірах обласного радіо. Тематика виступів радіостанціях стосується тем: «Здорове серце – радісне життя», «Холестерин – друг чи ворог?», «Гострий коронарний синдром», «Аритмії серця», «Серцева недостатність». Для тих же, хто віддає перевагу читанню, я випустив інформаційні пам’ятки: «Коли зайва маса тіла та гіперхолестеринемія», «Нормативи холестерину та його вміст в продуктах».
Окрім нагородженням Національною Медичною Премією, у переліку Ваших професійних нагород є й інші відзнаки. Розкажіть про них детальніше.
Національна Медична Премія стала наразі остатньою відзнакою у сфері медицини, яку я отримав. До неї у переліку моїх професійних заслуг є вищі лікарські категорії з терапії та кардіології, відзнака «Відмінник охорони здоров’я» 1981-го року та звання Заслуженого лікаря України 1997-го.
Яким повинен бути лауреат Національної Медичної Премії 2013 року, аби бути гідним носити таке почесне звання?
Лауреат 2013-го має бути заслуженим медичним працівником, визнаним громадськістю, високоосвіченим практиком та організатором охорони здоров’я, який стане чудовим зразком для молодого покоління лікарів та медичних сестер.
Яким, на Вашу думку, є хороший лікар ХХІ століття?
Людиною, для якої медицина стала життям, а пацієнт – найближчою людиною. Хороший лікар нашого століття – це спеціаліст, який постійно самовдосконалюється, поповнює власний багаж знань, а також знаходиться на рівні досягнень світової медичної науки. Можна сказати, що хороший лікар – завжди вічний студент.
Тобто еталоном лікаря є…?
Професіонал, у якому гармонійно поєднуються людяність і порядність з відчуттям обов’язку та великим бажанням рятувати людські життя.
Василю Дмитровичу, з висоти свого багаторічного професійного стажу, Ви можете судити про навчальний процес у МНЗ. Чи потрібно, якщо це необхідно, змінювати щось у методиці підготовки та виховання молодих спеціалістів-медиків?
У наш час необхідно покращити відбір до МНЗ та професійну орієнтацію майбутніх студентів. Болонський процес повинен лише доповнювати традиційну систему навчання: «теоретична підготовка до хворого – обстеження хворого – книжка після хворого».
Над чим, якщо не секрет, працюєте зараз?
Завершую написання статті: «Аспірин в медичній практиці».
Ваша універсальна порада для пацієнтів, а також тих людей, які завтра можуть опинитися на лікарняному ліжку?
Кожен лікар повинен акцентувати увагу людей на тих недугах, які в значній мірі залежать від недотримання здорового способу життя (ішемічній хворобі серця, гіпертонічній хворобі, ожирінні, злоякісних пухлинах, нейроциркуляторній дистонії, тощо), а також на самодопомозі при невідкладних станах на догоспітальному етапі (гіпертонічному кризі, гострому коронарному синдромі, гострих аритміях та серцевій недостатності). Пам’ятайте, все у ваших руках, тому ви повинні взяти себе в свої ж руки і разом із хорошим лікарем дбати про рівень власного здоров’я.
Як ставитесь до практики самолікування, яка з кожним днем набирає стрімких обертів серед хворих в Україні?
Категорично негативно.
Чи залишились у Вашій пам’яті найбільш незабутні моменти з лікарської практики?
Авжеж, у кожного медичного працівника є своє сито спогадів. Щодо мене, то, перш за все, пригадується ефективна 8-разова дефібриляція у пацієнта 48-років з гострим інфарктом міокарда. Хворий вижив, а радісні емоції переповнюють мене й досі.
Відгуки про Василя Дмитровича Пришляка з уст його пацієнтів та студентів:
«Не можна сказати, що професійний шлях Василя Дмитровича суцільно встелений трояндами. Кардіологія – важка спеціальність, постійна передова. Серце лікував власним серцем, котре також немало зносилось. Він достойний приклад для своїх потомків: дочки – ревматолога, доцента , та двох внучок: лікаря-терапевта та лікаря-офтальмолога…»
«Незважаючи на вік, Василь Дмитрович продовжує активну лікарську діяльність, має зразковий, як на свій вік, вигляд медика-інтелігента, що веде здоровий спосіб життя, рідко користується громадським транспортом (за словами пацієнтів: «лікар,що ходить пішки»). Це живий зразок служіння людям. Часто наголошує: «Медицина – моє життя!»…»
Анна Козаченко, прес-служба Національної Медичної Премії
Автор:
Елена Беденко-Зваридчук
Просмотров (4847)
Категория:
Права пациентов
19.07.2013
Ключевые слова:
Пришляк Василь Дмитрович, лікар-кардіолог, здоровий спосіб життя, лікувати серце