Сьогодні гостро точаться дискусії з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у створенні, поглибленні конфлікту та ступеню тяжкості наслідків, які ми отримали. Різні експерти викладають власне бачення ситуації.

Ми підготували юридичний коментар, який базується на огляді чинних міжнародних та вітчизняних нормативно-правових актів.

На наш погляд події, що мають місце в Україні з 30 листопада 2013 р. і до сьогодні досягли того рівня внутрішньої організації та інтенсивності застосування сили, ми вважаємо, що вони мають кваліфікуватися як збройний конфлікт не міжнародного характеру. Такий вид конфлікту визначений в Коментарі до Додаткових Протоколів від 8 червня 1977 р. до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. Саме Протоколом ІІ розтлумачено різницю між:
-  випадками порушення внутрішнього порядку,
-  наявністю обстановки внутрішньої напруженості та актом збройного характеру,
-  не міжнародним збройним конфліктом.

У випадку визнання конфлікту етно-політичним озброєним, окрім норм внутрішнього законодавства, в силу вступають норми міжнародного права та нормативи відповідних міжнародних документів ратифікованих Україною. Міжнародні правові норми надають більшого захисту, передусім, населенню країни, де такий конфлікт наявний.

Збройним конфліктом не міжнародного характеру , зокрема, є ситуація наявності збройної операції, що провадиться збройними силами або озброєними угрупуваннями; інші акти подібної природи, серед яких, масові арешти людей за їхню діяльність або погляди.

Крім того, навіть у випадках, коли наявність збройного конфлікту не міжнародного характеру, у технічному сенсі, ставиться під сумнів застосовується міжнародне законодавств. Певні стандарти і принципи найбільш виражені у міжнародному гуманітарному праві, тому залишаються чинними у всіх конфліктних ситуаціях, не залежно від того чи перетнуто юридичний поріг.

Держави, які підписали Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи до них, взяли на себе зобов’язання ввести в своєму законодавстві в дію норми, що забезпечать кримінальне переслідування осіб, які скоїли або наказали скоїти серйозні порушення, передбачені Конвенціями. Ці положення, виходячи з відповідних зобов’язань, прийнятих Україною, було враховано при прийнятті Верховною Радою 5 квітня 2001 р. Кримінального кодексу України (надалі - КК України). Так, у розділі ХХ Особливої частини Кримінального кодексу передбачена відповідальність за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку . Статтями 431–435 Розділу ХІХ "Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)” КК України містить наступні санкції - кримінальна відповідальність за злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні, за мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними . Поряд з тим, у КК України встановлено кримінальну відповідальність серйозні порушення норм і приписів міжнародного гуманітарного права.

А отже є абсолютно зрозумілим, що ми не тільки маємо право, а і зобов’язані говорити про застосування міжнародного гуманітарного права відповідно до якого медичний персонал, що діє у зоні конфлікту є недоторканим, церква має спеціальний статус, а мирне населення має право на всі рівні захисту .
Таким чином, працівники правоохоронних органів, угрупування під загальною назвою „тітушки” і мародери несуть повну юридичну відповідальність з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права та чинного кримінального законодавства України.

У разі недостатності внутрішнього законодавства та неспроможності системи покарати винних, що буде виявлено під час розгляду таких справ українськими судами, всі вище зазначені категорії осіб нестимуть відповідальність перед Міжнародним кримінальним судом.

Добавить коментарий